1 2 3 4 5 6

Інші

​Міністр молоді та спорту розповів, як карантин ударив по українському спорту і на який результат розраховують на Олімпіаді в Токіо

05.08.2020 09:01Інші

Всесвітня пандемія коронавірусу і світовий локдаун вдарили і по українських спортсменах. Тільки місяць тому наша олімпійська збірна відновила повноцінні тренування і підготовку до літніх Олімпійських ігор 2021 року в Токіо.

На минулих літніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро в загальному медальному заліку Україна посіла 31-ше місце. Наступного року, за словами міністра молоді та спорту Вадима Гутцайта, ми розраховуємо взяти 15-20 медалей. Проте та ж Росія 2016 року в Ріо за кількістю медалей посіла четверте місце.

В інтерв’ю сайту “Сьогодні” Вадим Гутцайт розповів, як вийти на більшу кількість медалей, від чого це залежить та чи зможуть колись українська і російська команди зіграти на одному полі.

– Ми з вами, можна сказати, у спортивному серці країни – у НСК “Олімпійський”. Нещодавно на сторінці НСК в Facebook з’явився допис, що просто на стадіоні можна влаштувати паті або романтичну вечерю. Ви б скористалися такою можливістю, запросили б дружину тут повечеряти?

– А чому ні? Подивіться, який тут простір, як тут класно. Це спортивне серце Києва, тут відбуваються важливі для команд і країни матчі. Тому побувати тут, на спортивній арені, тим, хто любить спорт, буде, думаю, дуже приємно. Впевнений, що моїй дружині було б також дуже приємно повечеряти чи пообідати на “Олімпійському”.

– Нещодавно НСК став відкритим спортивним простором. Що це значить? Що від цього людям?

– Це значить, що відтепер НСК “Олімпійський” став відкритим для всіх українців. Будували його за державні кошти – за кошти українських платників податків. То чому ж він має бути закритий? Тільки футбольні матчі тут проводити? Так, сама арена закрита. Але за трибунами на території НСК ми встановили баскетбольну і футбольні площадки, воркаут, тенісні столи, тут навіть бігати можна. Чому не пропагувати розвиток спорту, щоб всі кияни знали, що на НСК є все для спорту, що влітку необов’язково ходити до тренажерних залів? Можна ж після роботи взяти дітей і прийти сюди пограти у волейбол або баскетбол.

– Як вважаєте, Україна спортивна нація?

– Мені дуже хочеться, щоб ми стали ще більш спортивними. Згадайте, коли проходили масштабні футбольні матчі – Євро-2012, Ліга чемпіонів. Чи коли проходять Олімпійські ігри. Як нація об’єднується, як ми починаємо вболівати за наших спортсменів, коли піднімається український стяг, лунає гімн… Ви ж знаєте, коли в Стародавній Греції починалися Олімпійські ігри, війни зупинялися.

– “Є футбол й інші види спорту”. Це ваша фраза…

– Так. Але треба знати, в якому контексті я це казав. Річ у тім, що багато людей бачать тільки футбол, який, на жаль, не так прославляє Україну, як, наприклад, інші види спорту. Проте багато чиновників і функціонерів більше уваги приділяють саме футболу. Я із цим не згоден.

– Ви – олімпійський чемпіон із фехтування, людина, яка створила українську олімпійську збірну з фехтування. Проте все ж запитаю: за яку українську футбольну команду вболіваєте? Я сподіваюся, за “Шахтар”?

– Дивіться, по-перше, я був юним динамівцем. Коли я починав свій спорт, обрав “Динамо”. Тобто спочатку я був юним динамівцем, потім зрілим динамівцем і на сьогодні я є членом нашого товариства “Динамо”. До того ж я ще й киянин.

– Фінал чемпіонату світу з футболу відбудеться у Катарі 2022 року. Наприклад, у червні минулого року наша юнацька збірна вперше виграла чемпіонат світу з футболу. Пам’ятаю ейфорію, яка панувала в українському суспільстві у 2006 році, коли ми вийшли до чвертьфіналу чемпіонату світу з футболу, та у 2012 році на Євро-2012. Чи є шанс повторити успіх?

– Потрібно працювати і вірити в себе. Ви ж розумієте, без віри в себе нічого не буде. Треба настроюватися, що ми підготуємося, будемо вигравати, і бігти тільки вперед. Тому я вірю в те, що наша команда в змозі показати свій найкращий футбол.

– Літні Олімпійські ігри пройдуть наступного року в Токіо. Уже всі українські спортсмени отримали ліцензії?

– Ні, ще не всі. Спортивний рік ще не закінчився, ще є час брати участь у змаганнях, перемагати та отримувати ліцензії. Коли поновляться всі міжнародні змагання, наші спортсмени почнуть брати участь і далі боротимуться за путівку на Олімпійські ігри. Сьогодні нам дуже важливо, щоб, по-перше, вони отримали цю путівку, а по-друге, безпосередньо перемогли на Олімпійських іграх. Пам’ятаєте слова, які колись сказав перший президент Міжнародного олімпійського комітету П’єр де Кубертен? “На Олімпіаді головне не перемога, а участь”. Звичайно, участь для України важлива. Але основне – це не тільки брати участь, а ще й перемагати.

– Як карантин вплинув на можливості наших спортсменів?

– Чесно кажучи, спорт зупинився на пів року, літні Олімпійські ігри перенесли на наступний рік. Для багатьох спортсменів це було велике розчарування, бо до Олімпійських ігор чотири роки готуються всі федерації, спортсмени і тренери. Щоб отримати ліцензію і взяти участь в Олімпійських іграх, багато хто працює десятиріччями. На жаль, у період карантину зупинився весь спорт, не тільки в Україні, а й у світі. Всі змагання, тренувальні збори – все було на паузі, і наші спортсмени почали тренуватися вдома. Ви ж бачили в соцмережах, що багато спортсменів купували додому тренажери, вдома тренувалися, готувалися. Потім ми разом з МОЗ розробили покроковий вихід з карантину, щоб наші спортсмени почали тренуватися вже на стадіонах, на вулиці, у лісі. А десь місяць тому ми почали вже повноцінно готуватися, відкрили наші олімпійські бази, спортивні школи, але за умови дотримання карантину. Ми навіть відкрили сезон спортивних змагань, вже пішли чемпіонати України.

– А чи є спортсмени, які зійшли з дистанції?

– Я не знаю таких спортсменів. Всі далі готуються. Коли я був спортсменом, брав участь у трьох Олімпійських іграх. Потім вже як тренер ще в трьох. Потім як президент федерації. Взагалі пройшов сім олімпіад. Є спортсмени, які мріють потрапити на Олімпійські ігри хоч раз. Наприклад у фехтуванні у нас є Богдан Нікішин (чемпіон світу, призер чемпіонатів світу і Європи. – Авт.), йому 40 років. Але він дуже потужний і характерний спортсмен. Ми сподіваємося, що він з командою дійде до Олімпійських ігор і буде боротися за медалі. Тому на сьогодні всі українські спортсмени готуються далі.

– На яку кількість медалей можемо вийти?

– Складно сказати, скільки точно буде медалей. Проте я згоден з вами, треба розраховувати. Разом зі спеціалістами, експертною групою і Олімпійським комітетом ми проводили аналіз. Як він робиться? Ми бачимо, які результати показують спортсмени протягом кількох років на чемпіонатах Європи і світу. Це десь 15-20 спортсменів. Але треба розуміти, що на таких топових спортсменів, які вже перемагали на чемпіонатах світу і Європи, налаштовується увесь світ. Я завжди говорив та буду говорити, що наші молоді спортсмени, які їдуть на Олімпійські ігри, мають всі можливості завойовувати медалі. Мій перший раз на Олімпійських іграх – це 1992 рік. І ми з командою перемогли. Це приклад того, що багато досвідчених спортсменів програють Олімпійські ігри психологічно. Я вважаю, що молодим спортсменам буде психологічно легше брати участь і перемагати. Тому ми розраховуємо десь на 15-20 медалей.

– На останніх Олімпійських іграх у Ріо в загальному заліку ми посіли 31-ше місце. На першому – США, на четвертому – Росія. Після розпаду “совка”, мені здається, ми з Росією були на однакових стартових позиціях. Чому ж Україна зараз пасе задніх?

– Найголовніше в підготовці наших спортсменів, починаючи ще з дитинства, – це тренер. Тому дуже важливо підтримувати фахівців, щоб у дитячих тренерів було бажання іти на роботу, набирати дітей, забирати їх з вулиці. Також дуже важливо, щоб тренери високої майстерності, які готують наших спортсменів до чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських ігор, були забезпечені всім. Щоб їх задовольняла заробітна платня, умови підготовки спортсменів. Коли СРСР розпався, багато тренерів поїхали працювати за кордон: до Америки, Німеччини, Італії, Китаю. Тобто багато тренерів, які не знайшли себе на той час в Україні, тепер готують наших конкурентів. І це перше, що ми втратили. По-друге, майже за 30 років незалежності в Україні практично не будували спортивну інфраструктуру, спортивні об’єкти, багатофункціональні спортивні майданчики, Палаци спорту. Так, точково десь щось робили. Але системної розбудови спортивної інфраструктури в Україні не було. Тому, на жаль, ми втратили свої позиції.

– Ви неодноразово казали про потребу підвищення фінансової мотивації тренерів. Скільки має отримувати тренер, щоб він залишився працювати в Україні?

– Це риторичне питання. Він має отримувати достатньо, щоб забезпечити свою родину. Треба порахувати. Наприклад, тренери збірних команд України отримують 40-50 тис. грн. Це вже добрі гроші, щоб готувати наших спортсменів.

– А скільки їхні колеги за таку саму роботу отримують за кордоном?

– Набагато більше. Я сто відсотків за те, щоб наші тренери заробляли в Україні, як за кордоном. Але нам також треба дивитися, скільки у нас отримує вчитель у школі… Якщо ми прагнемо йти до Європи… наприклад, в Італії чи Німеччині звичайний тренер отримує 1,5-2 тис євро на місяць. Тобто 50-60 тис. грн. Треба й нам до цього прагнути. Тоді всі ланки підготовки наших спортсменів, від дитячої до дорослої – спорту вищих досягнень, будуть забезпечені, і наші тренери будуть працювати. З 1 січня вже підняли зарплати тренерам ДЮСШ. Крок за кроком ми піднімаємо і будемо піднімати рівень зарплат. Але ви ж бачите, в який час я прийшов на посаду. На жаль, під час пандемії Covid-19, коли весь бізнес зупинився. Тому піднімати зараз це питання буде нечесно для всіх наших громадян України. Проте нам повернули кошти на підготовку спортсменів – 475 млн грн. А ще на початку пандемії, згадайте, у нас був секвестр бюджету…

– Так, вас “різали” по живому…

– Треба розуміти, що під час карантину наша підготовка зупинилася, і нам не були потрібні ці кошти. Але тепер, коли ми вже відновили підготовку, нам повернули 475 млн грн.

– Ще до приходу в міністерство ви говорили, що треба піднімати рівень преміальних. Ви стали міністром – як просувається справа?

– На сьогодні Україна – одна з тих країн, де преміальні за Олімпійські ігри на досить високому рівні. Так, достатньо не буде ніколи. Проте, наприклад, за золоту медаль сплачується $125 тис. Потім на місцевому рівні мери міст ще щось доплачують. Також є спонсори, які дарують автомобілі. Є зарплати, стипендії від президента.

– Фінансувати тільки якийсь один вид спорту – неправильно. Але Україна не така заможна держава. Ми ледь зводимо кінці з кінцями. На який вид спорту ви б нині пустили більше грошей?

– Нам потрібно сфокусуватися на пріоритетних видах спорту – тих, які розвиваються в країні, які перемагають на чемпіонатах Європи і світу. Є спортсмени, тренери, реально потужні федерації, які не тільки отримують бюджетні гроші, а й залучають кошти спонсорів, меценатів, бізнесу. У нас добре йде фехтування, вільна і греко-римська боротьба, стрільба – кульова і з лука, біатлон, фристайл, веслування – академічне й на байдарках і каное, спортивна й художня гімнастика. Можна перелічувати ще багато видів спорту, які приносять славу Україні. Тому, повторюся, треба підтримувати пріоритетні види спорту, які реально розвиваються і перемагають. На всіх коштів сто відсотків не вистачить. Я вважаю, що бюджетні кошти треба надавати тим федераціям, які працюють, серйозно розвивають вид спорту, і таких федерацій багато.

– Тобто створювати між ними конкуренцію…

– Так. Неможливо всім надати однакові умови. У нас є розрахунки, таблиці, і кожен рік ми дивимося, хто які результати показує, як розвивається, скільки дітей залучено, скільки займається. Тому, я вважаю, так буде чесно. Дивіться, у 2001 році я став головним тренером. На фехтування виділялося дуже мало коштів, бо у 1996-2000 роках у нас не було на Олімпійських іграх медалей. Я це розумів. Тоді президент федерації Сергій Міщенко підтримав нас коштами, бо нам не вистачало. Три роки ми працювали, і десь на третій рік у нас вже з’явилися чемпіони світу та Європи. І тільки тоді міністерство нам стало надавати ще більше коштів. Потім на Олімпійських іграх ми взяли “бронзу”, у 2008-му – “золото”. Я веду до того – що більший результат ми показували, то більше коштів нам давали. Тому всім треба працювати. Коли з’являється результат, коли спортсмени починають перемагати, тоді держава приділяє увагу, підтримує і дає кошти для розвитку цього виду спорту.

– Ми вже побіжно згадали про біатлон. Про наші досягнення в біатлоні і Олену Підгрушну, чемпіонку Олімпійських ігор у Сочі, напевно, чули і знають всі.

– Там не тільки вона взяла медаль. Перемогла вся команда. У командних перегонах вся команда стала олімпійськими чемпіонами: сестри Віта і Валя Семеренко, Олена Підгрушна, Юлія Джима. Тому це наша потужна команда, яка у 2014 році перемогла на Олімпійських іграх, ми тоді зробили фурор. На жаль, після Олімпійських ігор у нас почалася війна.

– Так, саме ті Олімпійські ігри в Сочі пов’язували з планами Росії анексувати Крим і почати війну на Донбасі. Повернімося до спорту. Друга частина мого запитання була про вкрай занедбану інфраструктуру, наприклад для стрибків з трампліну (аварійний трамплін у Миколаєві) або бобслею (на Тернопільщині). Скільки на це треба грошей?

– Цього року понад 1,1 млрд грн витрачається на оновлення спортивної інфраструктури по всій країні. Наприклад, хороша олімпійська база для водних видів спорту буде в Тернополі. Минулого тижня ми були в Бучі (під Києвом), дивилися, яка там буде база збудована. Там будуть такі напрямки: легка атлетика, волейбол, гандбол, баскетбол, футбол, мініфутбол, боротьба, бокс, дзюдо, самбо, теніс та настільний теніс. Загальна кількість учнів – 760. А вести в експлуатацію її повинні вже до кінця року. Вже цього року відкриється фізкультурний центр у Луганській області. У ньому буде басейн, доріжки для бігу, футбольний майданчик. Були з президентом на Херсонщині, де планується будівництво Центру олімпійських видів спорту “H2O” – басейн з інфраструктурою для наших водних видів спорту. Ми також порахували, скільки ще потрібно цього року додатково коштів. Проте, на жаль, їх ще немає. А це понад 1 млрд грн. Ми вже порахували, скільки нам треба коштів на добудову багатофункціональних Палаців спорту в Рівному, Полтаві, Хмельницькому. Туди теж треба понад 1 млрд грн. Ви ж розумієте, якщо 30 років нічого не робилося, за рік-два складно все побудувати. Але спочатку треба хоча б добудувати те, що почали, бо по всій Україні стоїть багато недобудов. Також треба реконструювати багато ДЮСШ, а цим повинна перейматися місцева влада.

– Добре, чи буде трамплін у Миколаєві та бобслей на Тернопільщині?

– Ми ж говоримо про трамплін для фристайлу… Нині будується трамплін у Тернополі, йдуть перемовини щодо будівництва на Закарпатті. Щодо бобслею – федерація ще не виходила на нас із пропозицією, де і що треба зробити. Ну і треба дивитися на спортсменів. Є Олександр Абраменко – український фристайліст та олімпійський чемпіон – і плеяда молодих спортсменів, які хочуть займатися. Ми ж з вами вже говорили про пріоритетність видів спорту. Тому я думаю, що в Тернополі буде такий трамплін. На Закарпатті теж будемо будувати трамплін. Я вже зустрічався з міністром оборони, бо на балансі Міноборони є дуже класні спортивні об’єкти. Наприклад, спортивна база “Тисовець” (центр зимових видів спорту міжнародного значення. – Авт.).

– На балансі Міністерства оборони?

– Так. А ЦСК (стадіон Центрального спортивного клубу ЗСУ. – Авт.)? Для нас був дуже важливий тир, який був у Львові. На жаль, там сталася пожежа, і він згорів. Ми говорили з міністром оборони, щоб побудувати новий тир, а в “Тисовці” оновити базу. І міністр це підтримав. До речі, у планах на спортивній базі “Тисовець” теж побудувати трамплін для фристайлу.

– А льодові арени? Ви якось казали, що нам критично не вистачає льоду в Україні.

– Так. Я і зараз можу сказати, що нам критично не вистачає льодової арени. Потрібно, щоб уся місцева влада це розуміла. Розраховувати тільки на міністерство – неправильно. Для підготовки олімпійських чемпіонів треба багато баз, однієї не вистачить. Проте, звісно, потрібна одна масштабна льодова арена, де збиратиметься і готуватиметься вся збірна України. Напевно, це завжди в столиці. У Києві розробляють проєкт льодової арени біля вулиці Міста Шалетт. Чому я про це знаю, бо цей проєкт започатковувався ще при мені, коли я очолював відповідний Департамент молоді та спорту в КМДА. Нині він на виході, там буде 11 тис. кв. м – не тільки льодової арени, а й зали для єдиноборств та інших видів спорту.

– А комплекс “Авангард”? Коли плануєте здати?

– Щодо “Авангарду”, якщо наступного року нам виділять кошти, ми його закінчимо. Також цього року на олімпійській базі в Кончі-Заспі ми вже починаємо будівництво багатофункціонального спортивного палацу. Там будуть готуватися наші фехтувальники, борці та боксери. Тобто ми будемо розширювати базу. А вже зараз на вулиці готуємо проєкт з легкої атлетики.

– Чи погоджуєтеся ви з тезою, що професійний спорт можуть собі дозволити тільки заможні родини? Бо зібрати дитину на збори, ба більше, виховати професійного спортсмена – на це треба великі гроші.

– Категорично не погоджуюся. По Україні 1300 ДЮСШ. Всі вони фінансуються з міських бюджетів. Коли спортсмен потрапляє в збірну команду України, всім забезпечує держава – фінансує поїздку на змагання і витрати, пов’язані з цим. Так, не на все вистачає коштів. Про це треба говорити прямо. Але на те, щоб були зали, тренери працювали, якийсь інвентар закуповували – це фінансується. І ще раз підкреслю: місцева влада має розуміти, що спорт прославляє державу і фінансувати його треба не в останню чергу. У світі Україну знають, коли перемагають наші спортсмени. Тоді говорять: “О, Україна є на карті!” Тому місцева влада має розуміти, що треба вкладати кошти в реконструкцію ДЮСШ, закуповувати інвентар…

– У середині березня ЗМІ написали, що першою вашою реформою на посаді стало запровадження “шведського столу” на олімпійській базі в Кончі-Заспі. Чому це було так важливо для наших спортсменів? Чи мають уже тренери доступ до цього типу харчування? Які реформи ще попереду?

– Для мене це не реформа. Це те, що апріорі має бути. Це – як ви зранку встаєте і йдете пити воду або чистите зуби. Наші спортсмени готуються, потужно тренуються, і їм потрібне збалансоване харчування, щоб у них був вибір. А не так, що у них стоїть на столах тільки риба чи м’ясо. Це ж не ми самі вигадуємо, що їм їсти. Ні. В команді працюють лікарі, які розробляють спеціальні програми харчування. “Шведський стіл” дає вибір. Спочатку ми це зробили для спортсменів. На жаль, не хочу звинувачувати попередників, але вони не розуміли, що тренери теж мають нормально харчуватися, мати доступ до “шведського столу”. Чому цього не було? Не передбачили коштів. П’ять місяців ми працювали з Мінфіном, і тиждень тому нарешті Кабмін підтримав, і наші тренери вже поруч зі спортсменами нормально харчуються, у них є вибір. Я сам був тренером, і для мене це принциповий момент.

за матеріалами НОК ЧО

Теги: влада інтерв’ю 

Схожі новини